СПОГАДИ
про Володимира
про Володимира
У підготовці до видання
(для перегляду натисніть на блок з текстом)
Володимир Гаврилюк – справжній патріот України, Герой, який з перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну доєднався до спротиву.
Завжди усміхнений, щирий, товариський, з надзвичайно великим серцем… Володимир мав сильні риси характеру, боровся заради кращого життя власної родини та держави. Він – справжній борець, борець за незалежність України!
Завжди дивився на життя з позитивом та оптимізмом.
Таким він залишиться назавжди у нашій пам'яті!
Завжди усміхнений, щирий, товариський, з надзвичайно великим серцем… Володимир мав сильні риси характеру, боровся заради кращого життя власної родини та держави. Він – справжній борець, борець за незалежність України!
Завжди дивився на життя з позитивом та оптимізмом.
Таким він залишиться назавжди у нашій пам'яті!
- Він безмежно любив нас, мріяв з першого дня знайомства про спільних, як мінімум двох діток і будинок, який нам сам збудує...
Я знаю, твій вибір не був легким. І це не про романтику "війнушок для тих, хто не награвся в дитинстві". Ти не міг інакше, бо "хто, крім нас?!". "Починати треба з себе", - це твоє життєве кредо.
Люблю тебе, мій Герою, мій захиснику, мій найкращий і найбажаніший батько дітей!
- Думаючи, що знаю його абсолютно всього, щодня робила в ньому відкриття, завжди гарні і іноді непередбачені...
Коханий мій, ти своїм життям, навіть не замислюючись, писав книгу...
Сам і придумав кінець. ;-(
- Телефон нагадує, як ми всі тоді жили в одній кімнатці, що була нам і спільною спальнею і кухнею..., а паралельно, в інших кімнатах кипіла робота: гіпсокартон, утеплення, докопування глибини підлоги, бо обов'язково буде тепла підлога (ти хотів, щоб гніздечко було таким, як ти його бачив для діток, не тяп-ляп, як говориться...).
Коханий, ти так любив жити! Так умів жити! Ти переживав лише, що не встигаєш все задумане, бо то часу, то грошей треба бігти заробляти... І обіцяв, нарешті, "пожити для себе і нас", як закінчимо ремонт і як закінчиться війна!..
Ти всі обіцянки виконав, сонечко моє, окрім останньої...
Такі, як Володя Гаврилюк, мали б жити.
Вони б мали будувати будинок , виховувати дітей, кохати і підтримувати свою дружину, посадити сад і змінювати Україну.
Такі як Вова Гаврилюк, не мали б померти бо це найкращі , що є в нашої нації . Її світло і майбутнє.
Він насправді так сильно любив свою країну, що вважав за честь за неї померти.
Він вступив в свій останній бій, знаючи, що шансів повернутись у нього майже немає. Але то була його фортеця і його форпост за Україну. Його останній бій...
Його дружина Юля сьогодні на похороні багато розповідала про Володю. Про те як він любив життя, дітей і Україну, як навчився самостійно грати на бандурі і записав дітям колискову, як міг годинами розповідати про історію, про найменшу дрібницю, яку знав про своє село....
Як він будував будинок, садив дуба і виховував донечку і сина у любові. Такі родини мали б жити довго і щасливо багато -багато років але Бог обирає найкращих. І забирає найкращих.
Ми сьогодні з ним прощались .
Україна втратила.... Весь світ втратив.
Сьогодні я ридала цілий день. Ми -сироти. Ховаємо найкращих, віддаємо найкращих.
Сьогодні на похороні було стільки людей, що Володя б здивувався.
І Юля , його дружина, вона просто неймовірна, в її любові стільки розуміння і самопожертви, що огорнула б цілий світ.
Ця родина не мала б страждати. Вони мали жити довго і щасливо, радіти успіхам дітей і щебету внуків, будувати будинок, садити сад, любити один одного так, щоб навіть ангели заздрили.
Але ми сьогодні проводжали Вову в його останню дорогу...
Реву.
Сподіваюсь ,Боже, тобі дуже потрібне це Небесне військо з найкращих для останньої битви зі злом. Бо для чого б ти у нас їх ще забирав?
Вони б мали будувати будинок , виховувати дітей, кохати і підтримувати свою дружину, посадити сад і змінювати Україну.
Такі як Вова Гаврилюк, не мали б померти бо це найкращі , що є в нашої нації . Її світло і майбутнє.
Він насправді так сильно любив свою країну, що вважав за честь за неї померти.
Він вступив в свій останній бій, знаючи, що шансів повернутись у нього майже немає. Але то була його фортеця і його форпост за Україну. Його останній бій...
Його дружина Юля сьогодні на похороні багато розповідала про Володю. Про те як він любив життя, дітей і Україну, як навчився самостійно грати на бандурі і записав дітям колискову, як міг годинами розповідати про історію, про найменшу дрібницю, яку знав про своє село....
Як він будував будинок, садив дуба і виховував донечку і сина у любові. Такі родини мали б жити довго і щасливо багато -багато років але Бог обирає найкращих. І забирає найкращих.
Ми сьогодні з ним прощались .
Україна втратила.... Весь світ втратив.
Сьогодні я ридала цілий день. Ми -сироти. Ховаємо найкращих, віддаємо найкращих.
Сьогодні на похороні було стільки людей, що Володя б здивувався.
І Юля , його дружина, вона просто неймовірна, в її любові стільки розуміння і самопожертви, що огорнула б цілий світ.
Ця родина не мала б страждати. Вони мали жити довго і щасливо, радіти успіхам дітей і щебету внуків, будувати будинок, садити сад, любити один одного так, щоб навіть ангели заздрили.
Але ми сьогодні проводжали Вову в його останню дорогу...
Реву.
Сподіваюсь ,Боже, тобі дуже потрібне це Небесне військо з найкращих для останньої битви зі злом. Бо для чого б ти у нас їх ще забирав?
- Володя з усіх предметів був відмінником. Більше любив точні науки.
Колись в класі 6-му на фізкультурі ми боролися – і він отримав травму ліктьового суглоба, вдарившись об підлогу між матами. Відлежав два тижні, навіть не дорікнув жодного разу нікому в цьому.
Він завжди брав участь в художній самодіяльності – був людиною творчою, мав гарний голос та музичний слух. Грав на гітарі...
Сьогодні дивлюся на Володимира молодшого – і повертаюсь на 30 років назад: син абсолютна копія батька!..
Згадуючи останні розмови з Володею, розумію, що він, будучи сильною людиною, уникав конфліктів, казав: "Не той козак, що бій виграв, а той, що зміг його уникнути".
- Знаю історію з роботи в поліції.
Одним з інспекторів був Володя. У цьому весь він!!!..
Володимир - мій однокласник. Чудова людина з прекрасним почуттям гумору. Згадую, що він ніколи не соромився бути собою, сказати вголос свою думку, подати ідею і стати ініціатором важливої справи. Ми знаємо, що в шкільному віці діти бувають жорстокі, і не легко бути не таким як усі, з власною думкою. Володя не боявся бути собою.
І навчався гарно: з усіх предметів був найкращим.
Власне, один із спогадів - це те, як він грав у шашки на уроці фізкультури. З ним було цікаво: він був стриманий в грі, сприймав гідно як перемогу так і програш, з повагою ставився до суперника. Я пишалася тим, що грала з ним на рівні.
Володимир запам' ятався в нашому краї своїм девізом: ''Щоб щось змінити, потрібно почати з себе!''. Його родиною пишаються односельці. Вони є взірцем та еталоном патріотизму. При владі мають бути саме такі люди!
Величезна трагедія втратити таку ЛЮДИНУ, людину з великої літери!..
І навчався гарно: з усіх предметів був найкращим.
Власне, один із спогадів - це те, як він грав у шашки на уроці фізкультури. З ним було цікаво: він був стриманий в грі, сприймав гідно як перемогу так і програш, з повагою ставився до суперника. Я пишалася тим, що грала з ним на рівні.
Володимир запам' ятався в нашому краї своїм девізом: ''Щоб щось змінити, потрібно почати з себе!''. Його родиною пишаються односельці. Вони є взірцем та еталоном патріотизму. При владі мають бути саме такі люди!
Величезна трагедія втратити таку ЛЮДИНУ, людину з великої літери!..
Володимир Гаврилюк! Може для когось це ім'я нічого і не говорить, але тільки не для мене. Він був старшим братом мені – не по крові, а по суті.
У моїй пам'яті він на завжди залишиться взірцем справжнього патріота та чесною людиною. На світі не так багато людей, знайомством з якими я насправді пишаюсь. І на жаль з кожним роком їх стає все менше... Не став винятком і 2022 рік. Мені ще досі не віриться, що Володимира вже немає. Буває в житті буває так, що Господь забирає кращих із нас – така Його воля, і ми з цим нічого не вдіємо.
З Вовою я познайомився 2005 року. На той момент ми були зовсім молодими хлопцями. Він жив у Ялті і працював будівельником. Дуже веселий та енергійний – такими були мої враження від першого знайомства з ним, коли він приїхав свататись до батьків його майбутної дружини.
Вова завжди був душею компанії і міг збирати навколо себе багато людей, а коли він брав у руки гітару чіи бандуру і починав співати, сльозу пускали не тільки дівчата. Мені назавжди запам'яталась пісня "Лиш Вона" у його виконанні. Після трагічної новини, я більше години слухав саме її і згадував Вову. Не міг повірити в те, що його вже немає...
Він був старший за мене всього на декілька років, але я багато чому в нього навчився. Найулюбленішою його фразою була "Не святі горшки ліплять!" – саме з нею він брався до роботи, яку ніколи раніше не робив, і все в нього виходило, на диво, дуже добре і з першого разу.
Вова був висококваліфікованим будівельником, але ця робота не приносила йому задоволення. Він завжди хотів повернутись додому до Степанівки. Його бажанням було займатися своїм господарством і добудувати батьківську хату. У ньому, як у кожному справжньому українцеві, була мета жити вільною людиною і працювати на себе на своїй рідній землі. І він ніколи не терпів будь-якої неправди. Саме це його штовхало на підтримку будь-якого протесту проти брехні і лицемірства.
Таких самовідданих людей, готових покласти життя за свободу і волю я ніколи не зустрічав.
Він був людино слова, і коли давав його – завжди тримав. Мало хто знає, але він обіцяв своїй маленькій дочці повернутись перед своїм Днем народження та Різдвом Христовим. Він стримав своє слово, він повернувся, але на жаль інакше...
Я вдячний Богу, що він дав мені можливість бути знайомим з ним. І дуже шкодую, що останні 7 років так мало ми бачились.
Царство небесне, та вічная пам'ять Людині з великої літери!
Увести
юля
Вітя Ковтун
Душа болить і серце рветься,
І сльози струменем з очей...
Володя більше не озветься
На поклик Юлі і дітей???!!!
Ні, він озветься вітром в полі
І співом радісним птахів,
Красою фарб на видноколі,
Багатством стиглих колосків.
Любов його така безмежна...
Не згасне в пам'яті вона.
Промінням сонця обережно
Торкнеться ніжно до чола.
Грайливим вітерцем обійме,
Впаде росою до стопи...
В морозний день - теплом зігріє.
В спекотний - дасть кришталь- води.
Сніжинкою злетить цілунком.
Осипле зоряним дощем.
Напоїть вас солодким трунком.
Дарує серцю - ніжний щем.
Його усмішка - неповторна:
Привітна, добра, осяйна,
Щедрот, добра, любові повна.
Ні, не забудеться вона.
Він є, він з Господом на Небі.
В яснім просторі голубім.
Всміхніться, плакати не треба.
В свій час там будете із ним.У Володі неймовірно безкінечна сила любові, добра, ніжності, щастя, радості, турботи... Це все лине навіть через свытлини, які передають тепло і викликають зворотню добру посмішку.
Вічна Пам'ять Володимиру Гаврилюку!
Володя жив у Криму чимало років з родиною. Він приїхав до нас в Крячківку десь 2012, перед Майданом. По дорозі до рідної Вінниці він завітав до Кобзарського Табору, щоб майструвати та вчитися кобзарській традиції. Він дуже захопився цією справою, мав добрий дух і щиру любов до нашої родини та інших учнів.
Тільки що його служіння скінчилось під Бахмутом... Завдяки таким, як він, в нас сьогодні є Україна. Він ризикував своїм життям добровільно, за нас усіх. Перемога України буде його перемогою!
У нас має бути його заготовок... Я можу передати до його сину чи доньці.
Дякую, Володю! Не забудемо! Слава, Слава, Слава!
Володя жив у Криму чимало років з родиною. Він приїхав до нас в Крячківку десь 2012, перед Майданом. По дорозі до рідної Вінниці він завітав до Кобзарського Табору, щоб майструвати та вчитися кобзарській традиції. Він дуже захопився цією справою, мав добрий дух і щиру любов до нашої родини та інших учнів.
Тільки що його служіння скінчилось під Бахмутом... Завдяки таким, як він, в нас сьогодні є Україна. Він ризикував своїм життям добровільно, за нас усіх. Перемога України буде його перемогою!
У нас має бути його заготовок... Я можу передати до його сину чи доньці.
Дякую, Володю! Не забудемо! Слава, Слава, Слава!
Володя приїхав до Крячківки на Кобзарський Табір, бо захопився кобзарством. Наша родина приймала і приймає усіх зацікавлених. Мій чоловік передає знання. Володимир був старанним учнем, отримав заготовку, зробив, що встиг. Можливо, його син буде наслідувати, підросте та доробить інструмент...
Також в пам'яті є ще один момент. Коли Володя виїхав з Криму, він заїхав до нас. Його авто було заповнене книгами.
Також в пам'яті є ще один момент. Коли Володя виїхав з Криму, він заїхав до нас. Його авто було заповнене книгами.
Перетинався з Володимиром можливо разів 3-4, знайомий з ним через майстрування бандур, кобз (він, здається, робив собі бандуру). Але він був така людина, що достатньо поспілкуватись один раз і відчути, ніби знаєш все життя...
Пам'ятаю його як щирого патріота та батька, який любив своїх діток...
Дякую йому та сумую...
Але Герої не вмирають! Пам'ятатиму!
Пам'ятаю його як щирого патріота та батька, який любив своїх діток...
Дякую йому та сумую...
Але Герої не вмирають! Пам'ятатиму!
Я люблю їхню родину, вони шалені та щирі, віддані. Я знаю трішки їхню історію кохання, життя, випробувань - приємно бути причетною до мрії іншої людини, випадково.... але стати близькими. Важливо і в хвилини горя бути поруч! Володимира немає, воїна світла.... Але є ми з Вами, і ми можемо підтримати родину: 4149437873710329 Юлія Гаврилюк.
Я просто не маю слів... Це велика для мене втрата....
Я з кожним днем все більше і більше вдячна долі, що мала змогу колись у Криму познайомитись з родиною Юлі та Вови. Це неймовірні люди! Так, Юлю, ти і твій Вовчик, ви неймовірні!!!! Справжні, завзяті, трудолюбиві, наполегливі..., ну, і звичайно, Вова справжній патріот, це людина з величезної літери, людина, яка залишила після себе такий слід. Він прославився на всю Україну своїми добрими справами і вчинками. Вові – вічна пам'ять та царство небесне, а тобі, Юльчику, Божої опіки і сили.
Україна втратила Героя, родина втратила Чоловіка та чудового люблячого Батька двох дітей.
Ми бачились лише тричі, Юля Гаврилюк же розповідала про нього багато....але й того вистачило, щоб зрозуміти яка це чудова людина.
Великий біль і дуже важка втрата...
Ми бачились лише тричі, Юля Гаврилюк же розповідала про нього багато....але й того вистачило, щоб зрозуміти яка це чудова людина.
Великий біль і дуже важка втрата...
Це прекрасна родина щирих, відданих, справжніх, відкритих, люблячих людей. Але сильних і нездоланних навіть тепер.
Друзі, будь ласка, прошу вас допомогти родині!
Нижче прописую номер картки дружини Юля Гаврилюк:
4149437873710329
Юль, обіймаю тебе.
Слова такі пусті і нічого не означають, коли пишеш про смерть.
Коли гинуть чудесні люди, знайомством з якими я так пишалась.
Володя Гаврилюк мав стільки мирних талантів, що вcе життя міг би ними користуватись і не спробував би всього, до чого мав хист.
Але він обрав шлях Воїна.
І загинув як Воїн.
Коли гинуть чудесні люди, знайомством з якими я так пишалась.
Володя Гаврилюк мав стільки мирних талантів, що вcе життя міг би ними користуватись і не спробував би всього, до чого мав хист.
Але він обрав шлях Воїна.
І загинув як Воїн.
Слухаю прощальну колискову Володі Гаврилюка і сльози застують білий світ. І думаю: скільки горя треба перенести, аби серце скам'яніло від болю і скорботи за полеглим воїном.
А коли сльози висихають, серце палахкотить Стусівським: "Господи, гніву пречистого! Прошу, не май за зле. ДЕ НЕ СТОЯТИМУ, - ВИСТОЮ"! Таким і ти був, пане-брате: справедливим, щедрим, чутливим до горя людського, безкомпромісним, з вірою в серці і любов'ю до родини та України.
Прощай, друже, пане-брате, козаче! Ти гордим почувався на рідній землі, господарем і ніколи не схибив.
На колінах схиляю голову у скорботі, перед тобою, брате!
Честь і слава на віки вічнії ! Відродишся у нашій пам'яті, у своїх двох дітях - нащадках.
А коли сльози висихають, серце палахкотить Стусівським: "Господи, гніву пречистого! Прошу, не май за зле. ДЕ НЕ СТОЯТИМУ, - ВИСТОЮ"! Таким і ти був, пане-брате: справедливим, щедрим, чутливим до горя людського, безкомпромісним, з вірою в серці і любов'ю до родини та України.
Прощай, друже, пане-брате, козаче! Ти гордим почувався на рідній землі, господарем і ніколи не схибив.
На колінах схиляю голову у скорботі, перед тобою, брате!
Честь і слава на віки вічнії ! Відродишся у нашій пам'яті, у своїх двох дітях - нащадках.
Так, ми всі боїмося втрат… Ще більше - втрат серед нашого оточення, але це, на жаль, стається…
Ми втратили на війні справжнього козака, щиру людину, патріота не на словах, того, хто ніколи не стояв осторонь…
Не вкладається в голові…слів бракує…
Володя був щирим, розумним, змістовним, справжнім…
Осиротіла родина.
Дружина Юля Гаврилюк і двоє діток.
Країна втратила одного з найкращих, найвідданіших своїх синів…Вова Гаврилюк був дуже гарною людиною, я безмежно його поважала. За його погляди на життя, за його щирість, скромність, за відданість своїй країні, за простоту і безпонтовість, за добре серце, за те, що він не соромився проявляти свою індивідуальність і відстоювати власну позицію. Багато хорошого можна ще про нього сказати. Я усвідомлюю, що він віддав своє життя за мене, за вас, за Україну. І це просто безцінно. Найщиріші співчуття дружині Вови і всім його рідним. Це невимовна втрата. На жаль, війна забирає найкращих.
Ми познайомились із ним під час відбору перших вінницьких патрульних поліцейських. Потім, час від часу, зустрічались під час спільних рейдів, іноді просто як пересічні вінничани. Порядний, справедливий, справжній поліцейський, взірець для наслідування. Таким як Володимир важко виживати у «системі» і чомусь завжди здавалось, що він не витримає і залишить її. Так і сталось. Після звільнення з патрульки працював за кордоном, але з перших днів повномасштабного вторгнення повернувся в Україну, поповнив лави ЗСУ і постав проти ворога! Міг цього не робити, але на 100% був Патріотом нашої країни, прагнув змін, вірив у її світле майбутнє, тому бився з терористами до останнього...Фізично Володимира більше не має із нами, але в наших серцях він залишатиметься Героєм!
Для мене він завжди буде усміхненим козаком, який щиро любив свою сім'ю та Україну. Герої не помирають, а будуть вічно жити у наших серцях!
... я лиш разочок бачила його у відпустці, але запам'ятала його всесвіт: СІМ'Я, УКРАЇНА, ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ І СИЛА ДУХУ!
Я пару разів бачила Володимира, але за словами Юлії, з якою я свого часу тісно співпрацювала, це була її опора, друг, неймовірний батько дітей та людина, за якою Юлія ❤️❤️ готова була йти, як нитка за голкою!
Сьогодні був для мене дуже важкий день. Прощання з героєм..., із захисником..., чоловіком моєї подруги та нашого волонтера. Сьогодні я побачила, як гідно жінка може поховати чоловіка, яке в них було кохання і як вони один одного відчували. Юлю Гаврилюк, я дякую тобі за сьогоднішні слова. Вони багато чого перевернули в моєму житті. Ти дуже мужня та сильна жінка. Пам'ятай: ми завжди поруч. Іноді можна побути слабкою. Обіймаю❤️ Дякую. Низький уклін родині Гаврилюків❤️!
ПРИСВЯТА ВОЛОДИМИРУ ГАВРИЛЮКУ
(посмертно)
Ти був для нас і другом, й сином, й братом,
І вчителем, і рядовим солдатом!
Ти вмів людей навколо гуртувати
І сину колискову заспівати…
Все вмів! Все знав! Якщо не знав, то вчився
І потом навчання не раз умився.
Був справедливим, чесним і завзятим.
Нову Вкраїну прагнув будувати.
Комфорт і затишок ти Ялтинський покинув,
На захист Батьківщини ти полинув.
Ні Вінниця, ні Київ, лиш Дніпро
Тобі той дозвіл у АТО дало.
Й повномасштабна враз не забарилась,
Уся Вкраїна кров`ю вмить умилась.
Горів Гостомель, Харків, Київ, Буча
І сунула на нас орда проклята, суча
Сидіти і чекати ти не міг,
Переступив родинний свій поріг,
- Простіть, - сказав, - Я мушу зараз йти,
Щоб Вас від нелюдів отих уберегти.
Ти гордий був і з вірою в душі
Пішов на схід країну боронити,
Бо плакати не вмів, не вмів й скиглИти.
Ти міцно дух у кулаці стискав
І, - З Перемогою я повернусь,- сказав, -
Лиш зовсім трохи треба почекати…
З сльозами на очах стояла мати,
І Юленька з Анюткою за руку
І Вовчик, син, потиснув батьку руку…
Ніхто не думав і не знав, й не вірив
Що Ти назавжди рідний дім покинув
І біль страшенний Землю всю накрив,
Коли наш Сокіл на щиті летів
Дорога вся уквітчана й в сльозах
Додолу мати важко похилилась,
І сивина засіялась в косАх,
Громада вся на вколішках молилась…
Які Сини, які Орли пропали,
Та їхні душі Соколи забрали!
Й високо в небо, вище хмар злетіли,
Щоб діти вільними у мирі й щасті жили!!!
(посмертно)
Ти був для нас і другом, й сином, й братом,
І вчителем, і рядовим солдатом!
Ти вмів людей навколо гуртувати
І сину колискову заспівати…
Все вмів! Все знав! Якщо не знав, то вчився
І потом навчання не раз умився.
Був справедливим, чесним і завзятим.
Нову Вкраїну прагнув будувати.
Комфорт і затишок ти Ялтинський покинув,
На захист Батьківщини ти полинув.
Ні Вінниця, ні Київ, лиш Дніпро
Тобі той дозвіл у АТО дало.
Й повномасштабна враз не забарилась,
Уся Вкраїна кров`ю вмить умилась.
Горів Гостомель, Харків, Київ, Буча
І сунула на нас орда проклята, суча
Сидіти і чекати ти не міг,
Переступив родинний свій поріг,
- Простіть, - сказав, - Я мушу зараз йти,
Щоб Вас від нелюдів отих уберегти.
Ти гордий був і з вірою в душі
Пішов на схід країну боронити,
Бо плакати не вмів, не вмів й скиглИти.
Ти міцно дух у кулаці стискав
І, - З Перемогою я повернусь,- сказав, -
Лиш зовсім трохи треба почекати…
З сльозами на очах стояла мати,
І Юленька з Анюткою за руку
І Вовчик, син, потиснув батьку руку…
Ніхто не думав і не знав, й не вірив
Що Ти назавжди рідний дім покинув
І біль страшенний Землю всю накрив,
Коли наш Сокіл на щиті летів
Дорога вся уквітчана й в сльозах
Додолу мати важко похилилась,
І сивина засіялась в косАх,
Громада вся на вколішках молилась…
Які Сини, які Орли пропали,
Та їхні душі Соколи забрали!
Й високо в небо, вище хмар злетіли,
Щоб діти вільними у мирі й щасті жили!!!
Важко говорити, а ще важче писати. Писати про загиблого товариша, воїна-патріота, героя України.
З Володимиром ми зустрілись ще в Вінницькому ТрО в перші дні вторгнення. Йому не сиділось на місці, постійні пориви іти в зону зіткнення, відкрите вираження недовіри до 'штабних посіпак', бажання навчити, передати досвід для однодумців - виділяли його серед маси.
Коли ми усі були просто зеленими, самовпевненими воїнами, які виросли на іграх та фільмах - він наставляв нас, повертав до реальності та навчав.
Через певний час, доля так розпорядилась, нас відправили в інше ТрО, і не як нам обіцяли у відрядження, а з повним переводом, і я був призначений командиром групи, в якій був Володимир. Після приїзду на Луганщину через декілька днівми потрапили до Рубіжного, за 2 доби до його повного захоплення ворогом. І саме в ці дні пройшло наше бойове злагодження.
І тут Володимир став для мене не лише товоришем, а взірцем. Незважаючи на мою недосвідченість, та невпевненість він повністю мені довірився як командиру, жодного разу не сперечався по наказам і лише зупиняв коли вони виходили за межі реального (та й то тихо, без сторонніх). Нажаль це було хрещення боєм, яке пройшло повз. Зараз я уже розумію усі допущені помилки, і на який ризик я поставив хлопців. Дякую Богу що усі вийшли живі та майже цілі.
Після цього випадку Володимир підійшов до мене та сказав фразу, яка змінила мене і моє відношення до війни: "Ти молодий, в тебе великий потенціал, ти будеш командиром, але поки що ти не мій командир, але будеш завжди побратимом". Він попросив перевести його в наш інший підрозділ, з яким ми були найкращими друзями, щоб разом бути. Після переводу - він ще певний час допомагав мені ставати собою, він не був підлеглим, тому він міг мене критикувати, так йому було морально зручніше, і так він ставав моїм товаришем.
Нажаль доля не милувала нас і не об'єднувала. В складі різних підрозділів ми виконували різні завдання і зустрічались рідко, лише на передислокації. До тих пір, поки мене не було поранено. Я в госпіталі, мене зашивають, а Володимир з товаришами - підсилюють мій підрозділ, він стає його керівником, поки мене немає, він веде хлопців. Він завжди хтів бути солдатом, не командиром, він не хотів відповідальності, але він її не боявся. І в той злощасний день, після поранення, він не пішов з позиції. Поранений, втомлений він залишився прикривати товаришів, як командир, як щит, він прийняв кулі і вибухи щоб врятувати інших. Він Істинний ГЕРОЙ, і він завжди буде моїм БРАТОМ.
З Володимиром ми зустрілись ще в Вінницькому ТрО в перші дні вторгнення. Йому не сиділось на місці, постійні пориви іти в зону зіткнення, відкрите вираження недовіри до 'штабних посіпак', бажання навчити, передати досвід для однодумців - виділяли його серед маси.
Коли ми усі були просто зеленими, самовпевненими воїнами, які виросли на іграх та фільмах - він наставляв нас, повертав до реальності та навчав.
Через певний час, доля так розпорядилась, нас відправили в інше ТрО, і не як нам обіцяли у відрядження, а з повним переводом, і я був призначений командиром групи, в якій був Володимир. Після приїзду на Луганщину через декілька днівми потрапили до Рубіжного, за 2 доби до його повного захоплення ворогом. І саме в ці дні пройшло наше бойове злагодження.
І тут Володимир став для мене не лише товоришем, а взірцем. Незважаючи на мою недосвідченість, та невпевненість він повністю мені довірився як командиру, жодного разу не сперечався по наказам і лише зупиняв коли вони виходили за межі реального (та й то тихо, без сторонніх). Нажаль це було хрещення боєм, яке пройшло повз. Зараз я уже розумію усі допущені помилки, і на який ризик я поставив хлопців. Дякую Богу що усі вийшли живі та майже цілі.
Після цього випадку Володимир підійшов до мене та сказав фразу, яка змінила мене і моє відношення до війни: "Ти молодий, в тебе великий потенціал, ти будеш командиром, але поки що ти не мій командир, але будеш завжди побратимом". Він попросив перевести його в наш інший підрозділ, з яким ми були найкращими друзями, щоб разом бути. Після переводу - він ще певний час допомагав мені ставати собою, він не був підлеглим, тому він міг мене критикувати, так йому було морально зручніше, і так він ставав моїм товаришем.
Нажаль доля не милувала нас і не об'єднувала. В складі різних підрозділів ми виконували різні завдання і зустрічались рідко, лише на передислокації. До тих пір, поки мене не було поранено. Я в госпіталі, мене зашивають, а Володимир з товаришами - підсилюють мій підрозділ, він стає його керівником, поки мене немає, він веде хлопців. Він завжди хтів бути солдатом, не командиром, він не хотів відповідальності, але він її не боявся. І в той злощасний день, після поранення, він не пішов з позиції. Поранений, втомлений він залишився прикривати товаришів, як командир, як щит, він прийняв кулі і вибухи щоб врятувати інших. Він Істинний ГЕРОЙ, і він завжди буде моїм БРАТОМ.
Вова був голова нашої родини, за всіх піклувався, допомагав, давав цінні поради.
Вітала сьогодні його на кладовищі... Не так хотілось це робити!
Вітала сьогодні його на кладовищі... Не так хотілось це робити!
Я прийшов до патрульної поліції навесні 2018 року.
Було пару людей, які одразу гарно вирізнялися свою дружелюбністю, серед них і був Володимир. Він запам'ятався своїми козацькими вусами та зачіскою...
Новачки в основному без досвіду, а служба у поліції складна та небезпечна, тому до помилок не толерантне ставлення.
Керівництво ставило новачків в екіпаж до Володимира. Я вже потім зрозумів, що, мабуть, через те, що Володя гарно ставився до людей і у нього дуже гарний характер. Коли я перестав бути умовним новачком, Володимир продовжував працювати з новоприбулими.
Згадуючи ті часи, можу сказати, що мені було комфортно з ним працювати. Крім того, Володя був професіоналом.
Іноді ми прибували вночі (заїжджали поїсти) на алею на Вишеньці (р-н м.Вінниці, там жінка привозила домашню страву).Там їли таксисти та поліцейські (у нас була одна година для відпочинку та їжі). І от одного разу нам мали на тому місці відати зарядний пристрій до телефону. Вова поїхав шукати місце для стоянки, а я зайняв чергу за стравами і розговорився з таксистом. Зазвичай у таксистів погане ставлення до поліції, і цей таксист хотів теж виразити своє обурення. Він мені почав жалітися, що його колись незаконно спинили. Ми продовжували далі спілкуватися, і я сказав, що я з 4 роти. Таксист розповів, що свого часу працював діджеєм та тамадою і крутив музику у нас на корпоративі. Там спілкувався з дуже крутим нашим колегою, який йому дуже сподобався як людина, а також як освічений поліцейський. Казав: “Такий, з вусами!”. Я запитую: “Володя Гаврилюк?” Він: “Так!”...
Я розумів, що скоро підійде Володя, продовжував розмову з таксистом: “Кажете, сподобався Вам як людина?..“ Той каже: ”Так, дуже!“... І тут підходить Володя, який, звісно нічого не знав про нашу розмову. Таксист почав щиро посміхатися...
Ця історія мені дуже запам'яталася, бо такий цікавий збіг обставин рідко буває.
Мені з Володимиром завжди було легко й цікаво спілкуватися. Це важливо, тому що вночі на патрулювання завжди борешся зі сном.
Уже від нього я дізнався, що він з Криму і був вчителем. Я розумів, що Володимир не пересічна особистість ще коли побачив його інтерв'ю на YouTube, де він розповідав про події 2014 року.
Пам'ятатиму! І дякую!
Було пару людей, які одразу гарно вирізнялися свою дружелюбністю, серед них і був Володимир. Він запам'ятався своїми козацькими вусами та зачіскою...
Новачки в основному без досвіду, а служба у поліції складна та небезпечна, тому до помилок не толерантне ставлення.
Керівництво ставило новачків в екіпаж до Володимира. Я вже потім зрозумів, що, мабуть, через те, що Володя гарно ставився до людей і у нього дуже гарний характер. Коли я перестав бути умовним новачком, Володимир продовжував працювати з новоприбулими.
Згадуючи ті часи, можу сказати, що мені було комфортно з ним працювати. Крім того, Володя був професіоналом.
Іноді ми прибували вночі (заїжджали поїсти) на алею на Вишеньці (р-н м.Вінниці, там жінка привозила домашню страву).Там їли таксисти та поліцейські (у нас була одна година для відпочинку та їжі). І от одного разу нам мали на тому місці відати зарядний пристрій до телефону. Вова поїхав шукати місце для стоянки, а я зайняв чергу за стравами і розговорився з таксистом. Зазвичай у таксистів погане ставлення до поліції, і цей таксист хотів теж виразити своє обурення. Він мені почав жалітися, що його колись незаконно спинили. Ми продовжували далі спілкуватися, і я сказав, що я з 4 роти. Таксист розповів, що свого часу працював діджеєм та тамадою і крутив музику у нас на корпоративі. Там спілкувався з дуже крутим нашим колегою, який йому дуже сподобався як людина, а також як освічений поліцейський. Казав: “Такий, з вусами!”. Я запитую: “Володя Гаврилюк?” Він: “Так!”...
Я розумів, що скоро підійде Володя, продовжував розмову з таксистом: “Кажете, сподобався Вам як людина?..“ Той каже: ”Так, дуже!“... І тут підходить Володя, який, звісно нічого не знав про нашу розмову. Таксист почав щиро посміхатися...
Ця історія мені дуже запам'яталася, бо такий цікавий збіг обставин рідко буває.
Мені з Володимиром завжди було легко й цікаво спілкуватися. Це важливо, тому що вночі на патрулювання завжди борешся зі сном.
Уже від нього я дізнався, що він з Криму і був вчителем. Я розумів, що Володимир не пересічна особистість ще коли побачив його інтерв'ю на YouTube, де він розповідав про події 2014 року.
Пам'ятатиму! І дякую!
Ця людина була для мене найкращим другом мого дитинства та молодості. Ми по черзі через день купували собі їсти в столовій. Ті роки були важкі, і наші сім'ї жили скрутно. Котлета з хлібом коштувала 50 коп...
Мого молодшого сина звати Володимир. Я ім'я обирав з тих людей, яких я знав з таким ім'ям і виріс. Володя є прикладом людини, яким треба бути.
Герої не вмирають!
Для мене він і досі в Ялті на роботі. І повернеться!..
Мого молодшого сина звати Володимир. Я ім'я обирав з тих людей, яких я знав з таким ім'ям і виріс. Володя є прикладом людини, яким треба бути.
Герої не вмирають!
Для мене він і досі в Ялті на роботі. І повернеться!..
Володя вчився в рідній школі
Навчався добре, устигав.
Дорослий став, то мимоволі
За рідну землю воював.
Пішов на фронт у розвідроту,
Бив ворога і не тікав.
Останній раз пішов без повороту:
Він побратимів виручав.
''Ви відступайте, я прикрию –
Так збережемо ми життя!''
І ворог знає: він загинув,
Назад немає вороття.
Загинув наш Герой на полі бою,
Він Україну захистив.
Я пам'ятатиму з тобою:
Він добру пам'ять залишив.
Навчався добре, устигав.
Дорослий став, то мимоволі
За рідну землю воював.
Пішов на фронт у розвідроту,
Бив ворога і не тікав.
Останній раз пішов без повороту:
Він побратимів виручав.
''Ви відступайте, я прикрию –
Так збережемо ми життя!''
І ворог знає: він загинув,
Назад немає вороття.
Загинув наш Герой на полі бою,
Він Україну захистив.
Я пам'ятатиму з тобою:
Він добру пам'ять залишив.
Шановна Юліє Миколаївно!
Те, що Вова відрізнявся від своїх ровесників, я знаю зі слів мого сина, який навчався в одному класі, що й Вова. Завжди був лідером, впевненим в собі. Як директор школи, я його поважав за те, що він був учасником олімпіад, адже він був відмінником і захищав авторитет школи.
Був період, коли я працював сільським головою і знав складну ситуацію в родині. Яким треба було бути сильним, щоб продовжувати гарно навчатися!
Оскільки в школі було більше 200 учнів я, як директор, не завжди міг знати окремі риси всіх учнів, але те, що Вова був серед кращих, то це точно.
Хочу сказати про моє бачення окремих рис Вови. Під час короткої роботи у період жнив ми спілкувалися, говорили про патріотизм, корупцію в поліції тощо. І я помітив, що він належить до тієї категорії людей, які не можуть терпіти несправедливість! Окремо лунала його думка про боротьбу, її необхідність. Вова був з тих людей, яких називають істинними ПАТРІОТАМИ. І я, як історик, скажу щиро: такі патріоти творили історію.
На закінчення додам: Ви декабристка. Ви поїхали за ним. Честь і вдячність Вам за таку шану нашому землякові і односельцю. Він приклад патріота
для молоді!
Низький Вам уклін.
Те, що Вова відрізнявся від своїх ровесників, я знаю зі слів мого сина, який навчався в одному класі, що й Вова. Завжди був лідером, впевненим в собі. Як директор школи, я його поважав за те, що він був учасником олімпіад, адже він був відмінником і захищав авторитет школи.
Був період, коли я працював сільським головою і знав складну ситуацію в родині. Яким треба було бути сильним, щоб продовжувати гарно навчатися!
Оскільки в школі було більше 200 учнів я, як директор, не завжди міг знати окремі риси всіх учнів, але те, що Вова був серед кращих, то це точно.
Хочу сказати про моє бачення окремих рис Вови. Під час короткої роботи у період жнив ми спілкувалися, говорили про патріотизм, корупцію в поліції тощо. І я помітив, що він належить до тієї категорії людей, які не можуть терпіти несправедливість! Окремо лунала його думка про боротьбу, її необхідність. Вова був з тих людей, яких називають істинними ПАТРІОТАМИ. І я, як історик, скажу щиро: такі патріоти творили історію.
На закінчення додам: Ви декабристка. Ви поїхали за ним. Честь і вдячність Вам за таку шану нашому землякові і односельцю. Він приклад патріота
для молоді!
Низький Вам уклін.
Як шкода Володимира Гаврилюка!..
Чи мав він щось доводити кому? Вова міг би просто не піти на війну і ніхто б його не осудив. Я був би дуже радий, якби він просто був зі своєю дружиною і дітьми в безпечному місці. Тим, хто його знав, зараз гірко. Для того, хто його любив, життя стало на паузу, і ця пауза зависла на миті болю. Я знав, який він. І я зовсім не хотів би, щоб Володимир своїм прикладом показував, яким потрібно бути. Але не може людина такого складу і змісту діяти інакше. Така вже його суть! І саме через це такий біль від його втрати.
Я знав Володимира як чоловіка без злоби в серці, люблячого свою родину, свою країну. Простий парубок, без лукавства в душі і з глибоким філософським змістом. При спілкуванні з ним розумієш, що перед тобою відкрита людина, з якою і самому легко бути відкритим. Відчуття якогось затишку завжди було присутнє під час бесіди з ним. Те, як він говорив, що робив, вселяло в мене віру, що Вова точно повернеться додому живим і здоровим. Мій розум не може усвідомити його загибель. Це щось не про нього. Така людина − невід'ємна частина цього світу. Як так сталось?!. Як же шкода його дружину і дітей! В якомусь сенсі мені їх шкода ще більше, ніж його самого. Хоча ні, його шкода так само! Який безмежний біль розірвати зв'язок з найближчими людьми. Коли діти ще ростуть, коли донька обіймає!.. Це самопожертва, яку навіть осмислити важко.
Вова ще був живий, коли скинув мені відеоуривок зустрічі з дружиною та дітьми під час короткої відпустки. Мила білява дівчинка, виходячи з автобуса, обхопила Вовину шию і притулилася до нього. Від цих кадрів проступають сльози...
Ми з Вовою періодично спілкувались, поки він був на фронті. І в переписці, в одній із розмов я його запитав, цитую дослівно: − ''Вова… Як ти маєш вижити?'' Він відповів: – ''Так, як і ти))! Якщо чесно, то смерть може скрізь знайти: вдома на дивані''.
Не хочу образити нікого з військових, але Володимир відрізнявся від інших воїнів. Навіть не від воїнів, а просто від людей. Відрізнявся своєю сутністю, щирістю думок. Він вірив в те, що робив. Хоробрий!
Вова нікому нічого не доводив. Просто таке було його бачення, така його сутність. Це самопожертва, яку він приніс задля безпеки всіх, хто йому не байдужий! Він сприймав свою участь у війні не як обов'язок, а як необхідність виконувати цю роботу. Бо так треба, бо вважав, що так правильно, бо такий був його світогляд.
Він ГЕРОЙ по суті своїй! КОЗАК!
Давно минула епоха козацтва, та я мав честь знати і працювати зі справжнім козаком − Володимиром Гаврилюком! Хто не знав Вову, можливо подумає, що я вживаю слово ''козак'' за для прикрашання його образу, але це не так. Вова справді був козаком! Окрім зовнішнього вигляду (вус і козацького чуба, які носив Володимир), він був сильним духом, який характерний козакам, що описуються в книжках українського фольклору.
Друже мій! Пробач мені, що я не такий, як ти. Напевно, у кожного своя дорога. Я мав приємні відчуття від дружби з тобою. З теплотою і сльозами згадую про тебе. Ти вже на небі і ти вже знаєш набагато більше, ніж знав на землі. То я тебе прошу, проведи нас по цьому житті чи хоча би підкажи напрям.
Пам’ятаю тебе і сумую за тобою !
Чи мав він щось доводити кому? Вова міг би просто не піти на війну і ніхто б його не осудив. Я був би дуже радий, якби він просто був зі своєю дружиною і дітьми в безпечному місці. Тим, хто його знав, зараз гірко. Для того, хто його любив, життя стало на паузу, і ця пауза зависла на миті болю. Я знав, який він. І я зовсім не хотів би, щоб Володимир своїм прикладом показував, яким потрібно бути. Але не може людина такого складу і змісту діяти інакше. Така вже його суть! І саме через це такий біль від його втрати.
Я знав Володимира як чоловіка без злоби в серці, люблячого свою родину, свою країну. Простий парубок, без лукавства в душі і з глибоким філософським змістом. При спілкуванні з ним розумієш, що перед тобою відкрита людина, з якою і самому легко бути відкритим. Відчуття якогось затишку завжди було присутнє під час бесіди з ним. Те, як він говорив, що робив, вселяло в мене віру, що Вова точно повернеться додому живим і здоровим. Мій розум не може усвідомити його загибель. Це щось не про нього. Така людина − невід'ємна частина цього світу. Як так сталось?!. Як же шкода його дружину і дітей! В якомусь сенсі мені їх шкода ще більше, ніж його самого. Хоча ні, його шкода так само! Який безмежний біль розірвати зв'язок з найближчими людьми. Коли діти ще ростуть, коли донька обіймає!.. Це самопожертва, яку навіть осмислити важко.
Вова ще був живий, коли скинув мені відеоуривок зустрічі з дружиною та дітьми під час короткої відпустки. Мила білява дівчинка, виходячи з автобуса, обхопила Вовину шию і притулилася до нього. Від цих кадрів проступають сльози...
Ми з Вовою періодично спілкувались, поки він був на фронті. І в переписці, в одній із розмов я його запитав, цитую дослівно: − ''Вова… Як ти маєш вижити?'' Він відповів: – ''Так, як і ти))! Якщо чесно, то смерть може скрізь знайти: вдома на дивані''.
Не хочу образити нікого з військових, але Володимир відрізнявся від інших воїнів. Навіть не від воїнів, а просто від людей. Відрізнявся своєю сутністю, щирістю думок. Він вірив в те, що робив. Хоробрий!
Вова нікому нічого не доводив. Просто таке було його бачення, така його сутність. Це самопожертва, яку він приніс задля безпеки всіх, хто йому не байдужий! Він сприймав свою участь у війні не як обов'язок, а як необхідність виконувати цю роботу. Бо так треба, бо вважав, що так правильно, бо такий був його світогляд.
Він ГЕРОЙ по суті своїй! КОЗАК!
Давно минула епоха козацтва, та я мав честь знати і працювати зі справжнім козаком − Володимиром Гаврилюком! Хто не знав Вову, можливо подумає, що я вживаю слово ''козак'' за для прикрашання його образу, але це не так. Вова справді був козаком! Окрім зовнішнього вигляду (вус і козацького чуба, які носив Володимир), він був сильним духом, який характерний козакам, що описуються в книжках українського фольклору.
Друже мій! Пробач мені, що я не такий, як ти. Напевно, у кожного своя дорога. Я мав приємні відчуття від дружби з тобою. З теплотою і сльозами згадую про тебе. Ти вже на небі і ти вже знаєш набагато більше, ніж знав на землі. То я тебе прошу, проведи нас по цьому житті чи хоча би підкажи напрям.
Пам’ятаю тебе і сумую за тобою !
Володя народився 7 січня 1980 року. До 8 місяців хворів, а потом йому зробили пряме переливання крові від батька, після чого перестав хворіти. Ріс жвавою непосидючою дитиною. Коли йому виповнилося 2 роки, я пішла на роботу, а він був на вихованні у бабусі. 1986 року пішов до першого класу. Спочатку його не хотіли брати до школи, бо ще не було 7 років. Володя на той час вже умів читати, але йому не вірили і влаштували перевірку: сказали прочитати казочку "Курочка Ряба". Він швиденько все прочитав, але йому все одно не повірили, обґрунтувавши це тим, що знає її напам'ять. Дістали якусь газету і дали прочитати. Після того, як він все прочитав, його взяли до школи.
Навчався на відмінно, кожного року отримував похвальний лист. Домашні завдання виконував самостійно і без нагадування. Навіть коли ходив гуляти з друзями, повертався додому раніше, щоб встигнути все зробити. Після 9-го класу вступив до будівельного технікуму. Він обрав цю професію через те, йому це дуже подобалося допомагати батькові по будівництву, коли був маленький, а в нас були будівельні роботи.
У технікумі навчився грати на гітарі, брав участь у художній самодіяльності. Згодом його сестра подарувала йому гітару. Після закінчення технікуму працював у Вінниці, а потім у Києві, звідти його перевели на роботу до Криму.
Володя був доброю людиною і завжди приходив на допомогу іншим, інколи навіть відкладаючи свої справи на потім.
У родинному житті був хорошим сином і добрим братом. Хоч рідко бачилися, та він завжди знаходив час, щоб зателефонувати та зайти провідати. До мене ставився з повагою, підтримував словами і діями, завжди казав : "Не хвилюйся, в мене все добре". Був хорошим батьком, дуже любив дітей і ніколи ні в чому їм не відмовляв, був прикладом для них.
Коли розпочався Євромайдан, я була у них в Криму. Володя хотів їхати на Майдан, але ми усі його відмовляли. Та він потайки зібрав речі і сказав, що йде забирати сина із садочка, а сам поїхав до Києва. Згодом тільки зателефонував і сказав, що їде до столиці...
За приклад з його життя, я думаю, можна взяти таку ж чесність, відданість, принциповість, любов до України, справедливість, доброту, хоробрість і відвагу.
Навчався на відмінно, кожного року отримував похвальний лист. Домашні завдання виконував самостійно і без нагадування. Навіть коли ходив гуляти з друзями, повертався додому раніше, щоб встигнути все зробити. Після 9-го класу вступив до будівельного технікуму. Він обрав цю професію через те, йому це дуже подобалося допомагати батькові по будівництву, коли був маленький, а в нас були будівельні роботи.
У технікумі навчився грати на гітарі, брав участь у художній самодіяльності. Згодом його сестра подарувала йому гітару. Після закінчення технікуму працював у Вінниці, а потім у Києві, звідти його перевели на роботу до Криму.
Володя був доброю людиною і завжди приходив на допомогу іншим, інколи навіть відкладаючи свої справи на потім.
У родинному житті був хорошим сином і добрим братом. Хоч рідко бачилися, та він завжди знаходив час, щоб зателефонувати та зайти провідати. До мене ставився з повагою, підтримував словами і діями, завжди казав : "Не хвилюйся, в мене все добре". Був хорошим батьком, дуже любив дітей і ніколи ні в чому їм не відмовляв, був прикладом для них.
Коли розпочався Євромайдан, я була у них в Криму. Володя хотів їхати на Майдан, але ми усі його відмовляли. Та він потайки зібрав речі і сказав, що йде забирати сина із садочка, а сам поїхав до Києва. Згодом тільки зателефонував і сказав, що їде до столиці...
За приклад з його життя, я думаю, можна взяти таку ж чесність, відданість, принциповість, любов до України, справедливість, доброту, хоробрість і відвагу.
- ТИ НІКОЛИ НЕ ЗГАСНЕШ!
Зігріваєш надалі мене.
Поцілунки, надіслані котиком...
Чи колись ця присутність мине?
Я не можу тримати за руки,
Та й думки мої сильні такі...
Що, боюсь, тебе зроблять заручником −
Відпускаю, коханий, лети...
- ВОНА ПРИЙШЛА...
І так чекала на гостинний тон...
А я її два тижні не приймала −
Чекала, закінчився щоб цей сон...
Вона терпляче, наче з розумінням,
Якоюсь чуйністю до мене пройнялась:
Навколо все сплітала павутинням,
Щоб не розбилась, коли прийде час...
− Навіщо ти до мене завітала?!
В наш дім достатньо гостей прибуло:
Страхи очікувань... − і їх ти вкрала!
Розлуки вічної − тебе лиш не було!..
16.01.2023
Мій брат був менший від мене на 5 років. Коли мама поїхала народжувати його я уявляла, що братик буде маленький, як в мультику, зразу буде бігати, ми будемо з ним гратись, а зовні він буде схожий на Котигорошка. Я навіть хотіла так його назвати. Але, коли я вперше його побачила, то моя уява розвіялась. Але все одно я його любила, няньчилась з ним: батьки якраз розпочали будувати дім, то їм не вистачало часу на нас. Часто ми обоє були у дідуся з бабусею, ночували в них і звідти ходили до школи. У дитинстві бувало сперечались між собою, але ніколи довго не ображались одне на одного. Якщо потрібно було купити одяг чи взуття одному з нас, другий спокійно чекав свого часу, ніколи ми не вередували: чого йому, а не мені. Коли я закінчила школу, пішла навчатись до технікуму і на першу стипендію подарувала Вові гітару, бо він дуже про це мріяв. Його щастю не було меж, а мені це було настільки приємним, що не передати словами! Коли я виходила заміж, Вова на весіллі так танцював — не пропустив жодного танцю! Усі дивувались, де у нього стільки енергії. Якщо зараз подивитись на маленького Вовчика, мого племінника, і мого брата Вову у цьому віці, — це дві краплі води.
Коли Вова став студентом, я на той час була в декретній відпустці. Він часто приходив до мене у гості, допомагав няньчити мого синочка Максима. Любив гарно поїсти — молодий студент... У ці роки у нього почав виявлятись характер оцієї справедливості. Він почав відстоювати свої думки, але не так мудро, як тепер, а на кулаках. Певно, не вистачало витримки, але з віком він навчився триматись і словами давати таку відсіч, що хто йшов до нього сваритись після розмови ставав його другом і ще не раз звертався за порадою. Його поважали.
Для моєї родини Вова був важливим порадником. Жодної справи ми не розпочинали, не порадившись з ним: як Вова скаже, так і буде. Навіть хтось хотів десь зробити щось неякісно, як-небудь, а подумавши, що Вова скаже?, робили все на совість.
Вова міг знайти спільну мову і з малим, і з старим, і з простими людьми, і з високими чинами. Ніколи не гордився, не проходив осторонь, якщо комусь потрібна була допомога — кудись підвезти чи щось купити, відремонтувати. Юля спочатку сердилась, що він свої справи відкладе, а всім допоможе, але потім зрозуміла і змирилась. Як було добре, коли був Вова. Ми з ним все ділили на двох. Коли горе ділили, ставало наполовину менше горя, а коли радість — радості ставало в два рази більше.
Коли Вова з Юлею вирішили одружитись, я усіма силами допомагала в організації весілля. Вони мешкали в Криму, а весілля вирішили гуляти у нас, бо тут всі друзі, родичі. Я бігала домовлятись за кафе, за вінчання до церкви, за реєстрацію шлюбу. Мені було так приємно, що їм добре, все подобається. Навіть Юля почала казати, що я її сестра. Кожного літа я з дітьми їздила до них в Крим на відпочинок, а мама взимку няньчитись з маленьким Вовчиком. Ніколи ми не сперечались: якщо треба, то треба.
Для нашої родини Вова буде прикладом на довгі роки. Він був мені не тільки брат, а ще й кум: хрестив мою донечку Катю. 8 грудня ще вітав її з днем народження, обіцяв на її весіллі танцювати, що 7 пар взуття зітреться, але клята війна не дала виконати обіцянку, відібрала його життя...
Наш Вова був дуже сміливим, чесним, розумним, любив нас і Україну і не пошкодував за нас свого життя!!!
Коли Вова став студентом, я на той час була в декретній відпустці. Він часто приходив до мене у гості, допомагав няньчити мого синочка Максима. Любив гарно поїсти — молодий студент... У ці роки у нього почав виявлятись характер оцієї справедливості. Він почав відстоювати свої думки, але не так мудро, як тепер, а на кулаках. Певно, не вистачало витримки, але з віком він навчився триматись і словами давати таку відсіч, що хто йшов до нього сваритись після розмови ставав його другом і ще не раз звертався за порадою. Його поважали.
Для моєї родини Вова був важливим порадником. Жодної справи ми не розпочинали, не порадившись з ним: як Вова скаже, так і буде. Навіть хтось хотів десь зробити щось неякісно, як-небудь, а подумавши, що Вова скаже?, робили все на совість.
Вова міг знайти спільну мову і з малим, і з старим, і з простими людьми, і з високими чинами. Ніколи не гордився, не проходив осторонь, якщо комусь потрібна була допомога — кудись підвезти чи щось купити, відремонтувати. Юля спочатку сердилась, що він свої справи відкладе, а всім допоможе, але потім зрозуміла і змирилась. Як було добре, коли був Вова. Ми з ним все ділили на двох. Коли горе ділили, ставало наполовину менше горя, а коли радість — радості ставало в два рази більше.
Коли Вова з Юлею вирішили одружитись, я усіма силами допомагала в організації весілля. Вони мешкали в Криму, а весілля вирішили гуляти у нас, бо тут всі друзі, родичі. Я бігала домовлятись за кафе, за вінчання до церкви, за реєстрацію шлюбу. Мені було так приємно, що їм добре, все подобається. Навіть Юля почала казати, що я її сестра. Кожного літа я з дітьми їздила до них в Крим на відпочинок, а мама взимку няньчитись з маленьким Вовчиком. Ніколи ми не сперечались: якщо треба, то треба.
Для нашої родини Вова буде прикладом на довгі роки. Він був мені не тільки брат, а ще й кум: хрестив мою донечку Катю. 8 грудня ще вітав її з днем народження, обіцяв на її весіллі танцювати, що 7 пар взуття зітреться, але клята війна не дала виконати обіцянку, відібрала його життя...
Наш Вова був дуже сміливим, чесним, розумним, любив нас і Україну і не пошкодував за нас свого життя!!!
ГАЛЕРЕЯ
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі.
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Завтра на цій землі.
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
В. Симоненко
РОДИННІ ІСТОРІЇ
Уже в свої 12 років знала, що село то чудово, але за його межами більше перспектив, тому обрала до вступу столичний ВНЗ.
Маючи стос дипломів, рекомендацій, золоту медаль👩🎓, знайомого депутата, який був другом ректора і так агітував "ощасливити" своєю присутністю цей заклад, приспали мою "пильність". Під час подання документів✍️(їхала з депутатом: він наполіг), мене спіткав життєвий удар: "друже, ти що, всі місця рік назад зайняті!"... Не хочу про корупцію... – я все ж пішла на іспит. "Що таке диктант?" – думала я, але не знала, що можуть диктувати задом наперед речення, а перевіряти нормально😂! Те саме повторилось і в іншому університеті, де я все зрозуміла, коли у багатьох були зелені пасти в ручках – "помічені роботи")))😭...
Поплакала, закотила рукави і... вступила до Ялтинського університету з другим набором – таке ДИВО сталось... ''Українська-англійська'' (англійська найбільше мені знадобилась в Далласі ( штат Техас) та Вінниці, де обидві мови стали актуальними для мене).
І отже, новий етап в житті – університет. Постійне напрацювання авторитету, (щоправда, це працює – за навчання, певно, 90% іспитів – ''автоматом'').
Назад в село на канікули вже не збиралась, чіплялась за роботу в Ялті: ✅мерч,
✅торг.представник,
✅продавчиня від фотоплівок, взуття до продуктів, де вперше зустрілась з козаком. Він тоді ще не був вусатий і чубатий, але був хлопець з Вінничини, що приїхав у затяжне багаторічне відрядження до Ялти.
Запам'ятався серез інших залицяльників в магазині.
Кінець літа🌞☀️, і ми більше не пересікались. Другий курс..👩🎓
На той час хлопець вирішив одружитись💍 зі мною, але я не відчувала, що то він.
Пішла я, як у казці, до "алеї бажань" і загадала зустріти єдиного коханого на все життя... – а через100 метрів зустріла ЙОГО.
Така собі історія для онуків😁.
Були за мене хлопчачі бійки, раптовий кінець відрядження, розлука, весілля,13 переїздів, народження дітей, робота в школі, кар'єра Лідера БГ і купа інших подій, серед яких анексія, АТО-річна розлука..., але ми і досі разом❤️!
Маючи стос дипломів, рекомендацій, золоту медаль👩🎓, знайомого депутата, який був другом ректора і так агітував "ощасливити" своєю присутністю цей заклад, приспали мою "пильність". Під час подання документів✍️(їхала з депутатом: він наполіг), мене спіткав життєвий удар: "друже, ти що, всі місця рік назад зайняті!"... Не хочу про корупцію... – я все ж пішла на іспит. "Що таке диктант?" – думала я, але не знала, що можуть диктувати задом наперед речення, а перевіряти нормально😂! Те саме повторилось і в іншому університеті, де я все зрозуміла, коли у багатьох були зелені пасти в ручках – "помічені роботи")))😭...
Поплакала, закотила рукави і... вступила до Ялтинського університету з другим набором – таке ДИВО сталось... ''Українська-англійська'' (англійська найбільше мені знадобилась в Далласі ( штат Техас) та Вінниці, де обидві мови стали актуальними для мене).
І отже, новий етап в житті – університет. Постійне напрацювання авторитету, (щоправда, це працює – за навчання, певно, 90% іспитів – ''автоматом'').
Назад в село на канікули вже не збиралась, чіплялась за роботу в Ялті: ✅мерч,
✅торг.представник,
✅продавчиня від фотоплівок, взуття до продуктів, де вперше зустрілась з козаком. Він тоді ще не був вусатий і чубатий, але був хлопець з Вінничини, що приїхав у затяжне багаторічне відрядження до Ялти.
Запам'ятався серез інших залицяльників в магазині.
Кінець літа🌞☀️, і ми більше не пересікались. Другий курс..👩🎓
На той час хлопець вирішив одружитись💍 зі мною, але я не відчувала, що то він.
Пішла я, як у казці, до "алеї бажань" і загадала зустріти єдиного коханого на все життя... – а через100 метрів зустріла ЙОГО.
Така собі історія для онуків😁.
Були за мене хлопчачі бійки, раптовий кінець відрядження, розлука, весілля,13 переїздів, народження дітей, робота в школі, кар'єра Лідера БГ і купа інших подій, серед яких анексія, АТО-річна розлука..., але ми і досі разом❤️!
СТАТТІ
ПРО ВОЛОДИМИРА
ПРО ВОЛОДИМИРА
ДОДАТИ СПОГАДИ
Натискаючи цю кнопку, Ви погоджуєтесь, що Ваше прізвище чи псевдонім, текст, світлини і відео будуть у публічному доступі. Ваші персональні дані не поширюються, а використовуються виключно для комунікації з Вами.
МУДРІ СЛОВА РОДИНІ
(для перегляду натисніть на блок з текстом)
НАПИСАТИ РІДНИМ
ВОЛОДИМИРА
ВОЛОДИМИРА
Натискаючи цю кнопку, Ви погоджуєтесь, що Ваше прізвище чи псевдонім, текст, світлини і відео будуть у публічному доступі. Ваші персональні дані не поширюються, а використовуються виключно для комунікації з Вами.
КОНТАКТИ
ПОДІЛІТЬСЯ
З ДРУЗЯМИ
З ДРУЗЯМИ
© CENTER FOR INNOVATION MANAGEMENT
Company in EU: SIREN identifier 902 251 023,
(APE) 7220Z Research and development in the humanities and social sciences
Усі права захищені. Використання матеріалів без дозволу власника сайту заборонено.