Любовь Григорьевна – мама моего мужа, её старшего сына. Познакомились мы с ней в 1984 году на нашей свадьбе: обычная женщина, высокая, худенькая, очень доброжелательная. Несмотря на свои проблемы со здоровьем старалась всегда быть полезной нам всем. Всю жизнь за кого-то переживала: сначала за детей (чтоб выросли не хуже других, образование достойное получили), потом – за внуков.

Мы с мужем часто вспоминаем июль 1985 года. У нас родился 1-ый сын (жили мы на тот момент в России). Получаем от неё телеграмму: ВСТРЕЧАЙТЕ ПОЕЗД №... ДАТА ВРЕМЯ. И вот она у нас. Говорит: "Я хотела побыстрее внука увидеть!" Для нас это была очень большая радость!

И так всегда: внук заболел в Санкт-Петербурге – не раздумывая поехала туда!.. Очень радовалась, когда родился 4-й внук – он практически вырос на её глазах, потому что она так же полетела в Ялту помочь и осталась там надолго. Была счастлива, когда родилась правнучка. Вот такакя она была, наша мама и бабушка.

Она очень любила цветы. любила всех нас, любила жизнь и никогда не жаловалась на свою судьбу.

Прошло 2 года, как не стало нашей дорогой мамы, бабушки, прабабушки. Но мне иногда кажется, что она и сейчас рядом..., внимательно наблюдает за нами с небес!!!

Что я могу сказать...

Любовь Григорьевна была замечательным человеком! Я никогда не слышала от неё жалоб на свою нелёгкую жизнь, хотя она много и часто болела, всегда много работала и всегда всем сердцем любила и баловала своих внуков, А её домашние борщи и вареники навсегда останутся в моей памяти как непревзойдённые шедевры украинской кухни, потому что она делала всегда это с любовью для нас, близких.

Любовь Григорьевна умела не осуждать, пыталась понять и простить нас, взрослых.

Уход её был очень трагическим, но свой крест она смогла до конца своих дней нести без ропота. Она сильная и мудрая, с огромным добрым сердцем и чистой душой!

***

ЛЮБОВЬ ГРИГОРЬЕВНЕ

Есть люди, несущие свет,

Они, как заря, как рассвет.

Они, как в пустыне родник,

Как ясного солнышка блик.

Они, словно Божья роса,

Как совести нашей глаза.

Они, как живая вода,

Помогут, поддержат всегда.

Как вечности древней зерно,

Наивысшего сорта оно.

Как шелест весенней травы…

И это, конечно же, Вы!..

Вспоминая бабушку, я чувствую запах лета, вижу капли утренней росы, кукурузу в огороде... И вареники с вишней!..

Её образ всегда связан с моим детством, где она молодая, полная сил и энергии. Другой я её не помню. С теплом вспоминаю каждые каникулы, проведенные в селе, где на её шею бросали троих внуков, два из которых были проблемными, но тем не менее, каждый всегда был досмотрен и залюблен досыта, а в конце лета возвращался домой откормленный и загорелый, что было самым главным!

Заботливость и самоотдача − самые отличительные её черты характера. До сих пор помню, как она каждый раз ходила через полсела за молоком, потому что внуки именно сейчас захотели блинов, а молока дома не было... Никогда не слышал от нее "ребята, блины в другой раз, у нас молоко закончилось..." ))) .

Сколько её помню, забота и переживания о семье − это то, чем она жила и РАДИ чего она жила. Не знаю, где она черпала силы, но в других она всегда вкладывала их больше, чем в себя, и о других думала больше, чем о себе...

Последней её целью было дожить до момента, когда Макар школу закончит. Самый младший внук...

Радовалась, естественно, когда у всех всё было хорошо. От счастья прям светилась!

Если писать ёё портрет, я бы сделал так: ей лет 60, у нее добрая улыбка, добрые глаза, самый красивый платок и халат, которые она хранила для самых особых случаев, накрашенные губы, т.к. это портрет и надо быть красивой, и на фоне − жёлтая черешня, что за нашим домом в Риздвянке...

Если другой мир существует, надеюсь, там она сможет вдоволь отдохнуть от всех нас и наших проблем))! Хочется, чтоб хоть где-то её жизнь была беззаботной, безоблачной и безболезненной. Пускай покоится с миром!

Коли людина залишає цей світ, вона або продовжує жити в спогадах і в серцях близьких людей, або непомітно розчиняється в небутті...

Тьотя Люба була близькою для мене людиною, часто спілкувалися по телефону, особливо коли треба було щось порадити для здоров'я. Вона любила розповідати, згадувала своє минуле, дуже нелегке життя, а я слухала... Могли розмовляти дуже довго... Пам'ятаю, були молодими, діти плюс-мінус підліткового віку, у бабусі Люби, як у піонерському таборі :-) і вареники їли, і по деревах лазили, три Жені, одна з яких дівчинка, Ромка та Макс :-) ... Щасливий був час...Тьотя Люба була сувора, але справедлива, вимоглива, але добра. У неї було багато подруг та знайомих, з якими вона спілкувалася майже до останніх днів. Пам'ятаю, коли Юра зателефонував і не міг промовити ні слова, тільки: ''Маманя...''.

— Що трапилось?!! — в голові просто не вкладалося, як це могло трапитися???!!! Це просто якесь жахіття!.. А потім пішли дні надії і сподівання, і невимовних мук..

Залишились квіти на підвіконні, біль, туга і згоріла свічка... Спогади виринають непослідовно: наш випускний, наші батьки живі і здорові. Які молодці, таке свято для нас зробили!) У Авраменків.

Так відгуляли, все село гуділо! Дякуємо вам, наші рідненькі! А потім 10 років після школи — і знову у тому самому дворі)... І знову свято! :-) Тьотя Люба як могла допомагала нам, керувала процесом — і знову столи ломилися :-) і лунали пісні, і танці були, що аж!..

У дворі росло багато винограду, і коли приходив час збору урожаю, був дзвінок: ''Надю, приїжджай, нарвіть собі, бо він мені не треба''.

Дуже смачне вино виходило...

Спогади... Від них стає тепліше на душі. Значить гарна була людина...

Люба, тьотя Люба, Любов Григорівна ‒ так називали Авраменко Любов Григорівну дорослі та малеча. Довгий період свого життя вона мешкала в селі Різдвянка Новомиколаївського району Запорізької області.

Жінка мала родину, виховувала трьох дітей: двох синів і доньку. Любов Григорівна була дуже вимогливою як до себе, так і до своїх близьких.

Можна впевнено сказати, що нелегкий, тернистий шлях випав на її долю. Не все складалося в особистому житті, а ще й неодноразово доводилося переборювати тяжкі захворювання. Та маючи велику силу волі, вона щоразу виборювала право на життя..

Щоб підняти дітей на ноги, жінка багато працювала, часто за сумісництвом на кількох роботах. Але, незважаючи на надмірну зайнятість, Любов Григорівна була гарною матір'ю і завжди знаходила час для спілкування зі своїми дітьми: стежила за навчанням, піклувалася про добробут, прищеплювала гарні людські риси, раділа їхнім успіхам.

Двоє синів, Микола та Юрій, і донька Світлана старанно навчалися у школі, всі здобули вищу освіту, стали справжніми людьми. Родинний зв'язок між матір'ю та дітьми був завжди,

на яких би відстанях вони від неї не перебували..

Незважаючи на труднощі та випробування, Любов Григорівна залишалася відкритою, щирою людиною. Вона доброзичливо спілкувалася з односельцями, любила читати книги, гарно співала, була обізнаною в багатьох питаннях та ділилася мудрими порадами зі свого життєвого досвіду.

Спогади про Любов Григорівну продовжують жити у пам'яті людей, які її знали. Світлі, добрі спогади...

Мої спогади про Любов Григорівну родом з дитинства.

Знайомство з нею вперше відбулося у дитячому садочку.

Добре пам'ятаю рухливі ігри та прогулянки на свіжому повітрі разом з нею. А ще дуже добре пам'ятаю, як вона нас, малюків, часто сварила та попереджала, щоб ми високо не розгойдувалися на металевих гойдалках... :-) Сварила, значить, турбувалася про нашу безпеку, хвилювалася, щоб з нами нічого не сталося.

А коли я пішла до школи, то була приємно здивована, побачивши Любов Григорівну в шкільному буфеті. Вона працювала продавчинею. І, як завжди, з привітною посмішкою нас чекала на перервах між уроками, допомагала обрати випічку до вподоби та водночас проводила з нами, першачками, практичні заняття з математики: вчила лічити гроші та правильно відраховувати решту... :-) А коли було прохолодно, Любов Григорівна дбайливо і наполегливо рекомендувала одягнути верхній одяг.

А ще вона дарувала нам радість, продаючи квитки на довгоочікувані мультфільми та дитячі кіносеанси, які демонстрували у місцевому Будинку культури.

Ось такою я пам'ятаю Любов Григорівну: турботливою, уважною, привітною і доброю...

Кожний з нас знайде приклад в глибокій пам'яті дитинства, коли тепло і приємно нам було при спілкуванні з певною людиною.

Поділюся своїми спогадами про дивовижну жінку, маму моєї першої вчительки.

Перше моє знайомство з Любов'ю Григорівною відбулося восени 1990 року, коли я вперше завітала до класного керівника додому. На подвір'ї мене зустріла чарівна пані з легкою і привабливою усмішкою на обличчі. Повіяло добротою і світлом від цієї людини. Моє серце відразу розкрилося з довірою до Любові Григорівни.

Привітна і гостинна. Вона з увагою і турботою ставилася до мене. Найприємнішим спогадом був подарунок маленького пухнастого білого персидського кошеняти і торбинка винограду.

Щира і доброзичлива. Такою завжди зустрінеш її чи то на шляху за кермом велосипеда, чи то в шкільному буфеті, коли чекали з нетерпінням продажу свіжих смаколиків.

Любов Григорівна була справжнім янголом, дарувала і поширювала навколо себе ДОБРОТУ, позитивні емоції і почуття.

Нехай Бог дарує сил та наснаги пережити втрату частинки душі. Вічна пам'ять Вашій мамі.

Я пам'ятаю її як доброзичливу, щиру, працьовиту людину, яка завжди готова допомогти всім і кожному. У мене залишились лише приємні, теплі спогади про твою люблячу і ніжну матусю.

Царство їй небесне, а твоїм рідним щасливої долі.