Наша бабуся була чудовою !!!
Добра, весела, чутлива, чистосердечна - Людина, на яку хотілось бути схожим.
Згадався випадок, який трапився влітку:

Я їхав з робити і вирішив провідати батьків з бабусею. Тата з мамою вдома не виявилося, була тільки вона. Привітались, і вона мені відразу запропонувала чашку холодного компоту - я стояв та пив і тут вона помітила потерті кишені на моїх джинсах, ще раз подивилася на мене, потім знову на кишені, встала, підійшла до столу і взяла гаманець. Дістала з нього 500 гривень і протягнула мені. Я спочатку не зрозумів і запитав навіщо гроші, а вона посміхнулася і сказала: ''Рома, завтра поїдь і купи собі нові штани, не гоже ходить в таких потертих! '' )))
І наступні півгодини я розповідав, що зараз це модно, і всі такі носять, але вона була непохитною: ''Байдуже, хто що носить, головне - щоб ви виглядали охайно,'' - сказала вона.
Більше в тих потертих джинсах я до неї не заходив! )))

Любов Григорівна була дуже світлою, доброю та відкритою людиною. На жаль, я зовсім недовго знала її, але наше перше знайомство мені запам'яталось назавжди :-) . Пам'ятаю, як Вона розповідала мені про своє життя, а я слухала із задоволенням, бо мені так тоді не вистачало моєї бабусі!.. Мене дуже захоплювало почуття гумору Любові Григорівни: завжди усміхнена та сильна, незважаючи ні на що.

Вічна світла пам'ять Любові Григорівні! Любимо та пам'ятаємо!
Назавжди в наших серцях! 🕯 🙏 ❤

Запам'ятала її дуже життєрадісною, доброю та простою людиною. Згадується такою завжди усміхненою, позитивною...

Любовь Григорьевна – мама моего мужа, её старшего сына. Познакомились мы с ней в 1984 году на нашей свадьбе: обычная женщина, высокая, худенькая, очень доброжелательная. Несмотря на свои проблемы со здоровьем старалась всегда быть полезной нам всем. Всю жизнь за кого-то переживала: сначала за детей (чтоб выросли не хуже других, образование достойное получили), потом – за внуков.

Мы с мужем часто вспоминаем июль 1985 года. У нас родился 1-ый сын (жили мы на тот момент в России). Получаем от неё телеграмму: ВСТРЕЧАЙТЕ ПОЕЗД №... ДАТА ВРЕМЯ. И вот она у нас. Говорит: "Я хотела побыстрее внука увидеть!" Для нас это была очень большая радость!

И так всегда: внук заболел в Санкт-Петербурге – не раздумывая поехала туда!.. Очень радовалась, когда родился 4-й внук – он практически вырос на её глазах, потому что она так же полетела в Ялту помочь и осталась там надолго. Была счастлива, когда родилась правнучка. Вот такакя она была, наша мама и бабушка.

Она очень любила цветы. любила всех нас, любила жизнь и никогда не жаловалась на свою судьбу.

Прошло 2 года, как не стало нашей дорогой мамы, бабушки, прабабушки. Но мне иногда кажется, что она и сейчас рядом..., внимательно наблюдает за нами с небес!!!

Что я могу сказать...

Любовь Григорьевна была замечательным человеком! Я никогда не слышала от неё жалоб на свою нелёгкую жизнь, хотя она много и часто болела, всегда много работала и всегда всем сердцем любила и баловала своих внуков, А её домашние борщи и вареники навсегда останутся в моей памяти как непревзойдённые шедевры украинской кухни, потому что она делала всегда это с любовью для нас, близких.

Любовь Григорьевна умела не осуждать, пыталась понять и простить нас, взрослых.

Уход её был очень трагическим, но свой крест она смогла до конца своих дней нести без ропота. Она сильная и мудрая, с огромным добрым сердцем и чистой душой!

У Бога все живы, и её жизнь продолжается сейчас во внуках и правнучке Варе. А мы... мы должны поучиться у неё мудрости, стойкости духа и просто любви к своим близким - пока ещё есть время.

***

ЛЮБОВЬ ГРИГОРЬЕВНЕ

Есть люди, несущие свет,

Они, как заря, как рассвет.

Они, как в пустыне родник,

Как ясного солнышка блик.

Они, словно Божья роса,

Как совести нашей глаза.

Они, как живая вода,

Помогут, поддержат всегда.

Как вечности древней зерно,

Наивысшего сорта оно.

Как шелест весенней травы…

И это, конечно же, Вы!..

Кажуть, коли народжується людина, на небі з’являється зірочка, яка освічує все її земне життя. Коли ж людина помирає,- зірочка згасає. Та залишається пам'ять, спогади. І поки хоч одна жива душа в цьому світі пам’ятає про цю людину, то вона з нами, серед нас.
Любов Григорівну багато хто знав, але не знаю нікого, хто б міг сказати про неї щось погане. Чому? Бо вони знали: завжди прийде на допомогу, поспівчуває чужому горю, розрадить, підтримає.
 “Щира, відкрита, доброзичлива, порядна”, − так її називали деякі односельці; інші ж просто казали: “Вона була гарною людиною”. Та як це “бути гарною людиною?” − кожен розуміє по-своєму. Для когось − це людина, яка змогла виховати в собі високі моральні якості; для інших – людина, яка має “відкриту душу”. І я цілком погоджуюсь з усіма думками, адже Любов Григорівну я знала не один рік, вона була не лише моєю землячкою, але й доброю знайомою, тому можу сказати, що її привітність, готовність розкрити своє серце, не втікаючи від реальності; умілість не лише слухати, а й чути, чути тривоги, печалі; вміння розрадити не тільки словом, а й порадою, пронизаною життєвою сивою мудрістю − створювали ніжну, немов кришталь, і водночас безмежно вольову чашу її величезної чистої душі.
За життя у нас з нею було безліч розмов. Те Світло, яке завжди відлунювалося від Любов Григорівни, огортало мене в теплі невидимі обійми кожного разу, коли нам доводилось спілкуватися. Якось навесні, коли світ прокидається, зігріваючись сонячними промінчиками, радісний гуркіт птахів лунає до кожної хати та чутно, як в ставку перебирають своїми лапками каченята, не даючи одинокому рибалці спокійно ловити рибу, ми зустрілися біля її хати. Це був день, коли тихий вітерець бавлячись, торкався голого, тоненького очерету, наспівуючи йому грайливу мелодію, і розносив, наче звістку про початок нового життя, різноманітні запахи трав по всьому селу. Я любила з нею спілкуватись… Розмовляючи з нею, відчувала, що ця людина не приховувала своїх почуттів, не прикривалася слабкостями, не ховалася у тіні – рідкісні, як на мене, риси, які ще більш приваблювали та схиляли до щирих розмов, через які на вже немолодому, сухому і трохи зморшкуватому обличчі могла покотитися маленька, як роса, ніжна, як пелюстка лілії і гостра, як скло сльозинка. Та то не була сльозинка печалі, то була любов. Так любити могла тільки справжня Мати. “Пишаюся ними!”, − щоразу говорила вона, коли йшлося про дітей, і її обличчя світилося такою невимовною радістю та гордістю!.. Очі її наповнювалися спогадами, тіло згадувало обійми рідних, а материнське серце хотіло почути, хоч на хвильку, рідні до болю голоси.
Згадуючи наші минулі розмови віч-на-віч та розмови в колі сусідів, я завжди дивувалась тому, яке в неї поєднання: вона була спокійною, але не “м’якою”, тому що попри свою доброзичливість, ввічливість вміла відстояти свою точку зору; була простою, але водночас ця простота була її родзинкою, яка притягувала людей, як магніт; завжди цінувала в людях насамперед моральні якості та внутрішню велич.
Були розмови… Був час… Була… Яке щемливо-болюче слово!.. Та ніщо і ніхто не вічний в цьому житті. Любові Григорівни вже немає серед нас. Вона відлетіла білим птахом у далекі незнані світи. Та залишається пам'ять. Добра, світла, вічна пам'ять про людину, яка заслуговує на те, щоб її пам’ятали.

Вспоминая бабушку, я чувствую запах лета, вижу капли утренней росы, кукурузу в огороде... И вареники с вишней!..

Её образ всегда связан с моим детством, где она молодая, полная сил и энергии. Другой я её не помню. С теплом вспоминаю каждые каникулы, проведенные в селе, где на её шею бросали троих внуков, два из которых были проблемными, но тем не менее, каждый всегда был досмотрен и залюблен досыта, а в конце лета возвращался домой откормленный и загорелый, что было самым главным!

Заботливость и самоотдача − самые отличительные её черты характера. До сих пор помню, как она каждый раз ходила через полсела за молоком, потому что внуки именно сейчас захотели блинов, а молока дома не было... Никогда не слышал от нее "ребята, блины в другой раз, у нас молоко закончилось..." ))) .

Сколько её помню, забота и переживания о семье − это то, чем она жила и РАДИ чего она жила. Не знаю, где она черпала силы, но в других она всегда вкладывала их больше, чем в себя, и о других думала больше, чем о себе...

Последней её целью было дожить до момента, когда Макар школу закончит. Самый младший внук...

Радовалась, естественно, когда у всех всё было хорошо. От счастья прям светилась!

Если писать ёё портрет, я бы сделал так: ей лет 60, у нее добрая улыбка, добрые глаза, самый красивый платок и халат, которые она хранила для самых особых случаев, накрашенные губы, т.к. это портрет и надо быть красивой, и на фоне − жёлтая черешня, что за нашим домом в Риздвянке...

Если другой мир существует, надеюсь, там она сможет вдоволь отдохнуть от всех нас и наших проблем))! Хочется, чтоб хоть где-то её жизнь была беззаботной, безоблачной и безболезненной. Пускай покоится с миром!

Коли людина залишає цей світ, вона або продовжує жити в спогадах і в серцях близьких людей, або непомітно розчиняється в небутті...

Тьотя Люба була близькою для мене людиною, часто спілкувалися по телефону, особливо коли треба було щось порадити для здоров'я. Вона любила розповідати, згадувала своє минуле, дуже нелегке життя, а я слухала... Могли розмовляти дуже довго... Пам'ятаю, були молодими, діти плюс-мінус підліткового віку, у бабусі Люби, як у піонерському таборі :-) і вареники їли, і по деревах лазили, три Жені, одна з яких дівчинка, Ромка та Макс :-) ... Щасливий був час...Тьотя Люба була сувора, але справедлива, вимоглива, але добра. У неї було багато подруг та знайомих, з якими вона спілкувалася майже до останніх днів. Пам'ятаю, коли Юра зателефонував і не міг промовити ні слова, тільки: ''Маманя...''.

— Що трапилось?!! — в голові просто не вкладалося, як це могло трапитися???!!! Це просто якесь жахіття!.. А потім пішли дні надії і сподівання, і невимовних мук..

Залишились квіти на підвіконні, біль, туга і згоріла свічка... Спогади виринають непослідовно: наш випускний, наші батьки живі і здорові. Які молодці, таке свято для нас зробили!) У Авраменків.

Так відгуляли, все село гуділо! Дякуємо вам, наші рідненькі! А потім 10 років після школи — і знову у тому самому дворі)... І знову свято! :-) Тьотя Люба як могла допомагала нам, керувала процесом — і знову столи ломилися :-) і лунали пісні, і танці були, що аж!..

У дворі росло багато винограду, і коли приходив час збору урожаю, був дзвінок: ''Надю, приїжджай, нарвіть собі, бо він мені не треба''.

Дуже смачне вино виходило...

Спогади... Від них стає тепліше на душі. Значить гарна була людина...

Люба, тьотя Люба, Любов Григорівна ‒ так називали Авраменко Любов Григорівну дорослі та малеча. Довгий період свого життя вона мешкала в селі Різдвянка Новомиколаївського району Запорізької області.

Жінка мала родину, виховувала трьох дітей: двох синів і доньку. Любов Григорівна була дуже вимогливою як до себе, так і до своїх близьких.

Можна впевнено сказати, що нелегкий, тернистий шлях випав на її долю. Не все складалося в особистому житті, а ще й неодноразово доводилося переборювати тяжкі захворювання. Та маючи велику силу волі, вона щоразу виборювала право на життя..

Щоб підняти дітей на ноги, жінка багато працювала, часто за сумісництвом на кількох роботах. Але, незважаючи на надмірну зайнятість, Любов Григорівна була гарною матір'ю і завжди знаходила час для спілкування зі своїми дітьми: стежила за навчанням, піклувалася про добробут, прищеплювала гарні людські риси, раділа їхнім успіхам.

Двоє синів, Микола та Юрій, і донька Світлана старанно навчалися у школі, всі здобули вищу освіту, стали справжніми людьми. Родинний зв'язок між матір'ю та дітьми був завжди,

на яких би відстанях вони від неї не перебували..

Незважаючи на труднощі та випробування, Любов Григорівна залишалася відкритою, щирою людиною. Вона доброзичливо спілкувалася з односельцями, любила читати книги, гарно співала, була обізнаною в багатьох питаннях та ділилася мудрими порадами зі свого життєвого досвіду.

Спогади про Любов Григорівну продовжують жити у пам'яті людей, які її знали. Світлі, добрі спогади...

Мої спогади про Любов Григорівну родом з дитинства.

Знайомство з нею вперше відбулося у дитячому садочку.

Добре пам'ятаю рухливі ігри та прогулянки на свіжому повітрі разом з нею. А ще дуже добре пам'ятаю, як вона нас, малюків, часто сварила та попереджала, щоб ми високо не розгойдувалися на металевих гойдалках... :-) Сварила, значить, турбувалася про нашу безпеку, хвилювалася, щоб з нами нічого не сталося.

А коли я пішла до школи, то була приємно здивована, побачивши Любов Григорівну в шкільному буфеті. Вона працювала продавчинею. І, як завжди, з привітною посмішкою нас чекала на перервах між уроками, допомагала обрати випічку до вподоби та водночас проводила з нами, першачками, практичні заняття з математики: вчила лічити гроші та правильно відраховувати решту... :-) А коли було прохолодно, Любов Григорівна дбайливо і наполегливо рекомендувала одягнути верхній одяг.

А ще вона дарувала нам радість, продаючи квитки на довгоочікувані мультфільми та дитячі кіносеанси, які демонстрували у місцевому Будинку культури.

Ось такою я пам'ятаю Любов Григорівну: турботливою, уважною, привітною і доброю...

Кожний з нас знайде приклад в глибокій пам'яті дитинства, коли тепло і приємно нам було при спілкуванні з певною людиною.

Поділюся своїми спогадами про дивовижну жінку, маму моєї першої вчительки.

Перше моє знайомство з Любов'ю Григорівною відбулося восени 1990 року, коли я вперше завітала до класного керівника додому. На подвір'ї мене зустріла чарівна пані з легкою і привабливою усмішкою на обличчі. Повіяло добротою і світлом від цієї людини. Моє серце відразу розкрилося з довірою до Любові Григорівни.

Привітна і гостинна. Вона з увагою і турботою ставилася до мене. Найприємнішим спогадом був подарунок маленького пухнастого білого персидського кошеняти і торбинка винограду.

Щира і доброзичлива. Такою завжди зустрінеш її чи то на шляху за кермом велосипеда, чи то в шкільному буфеті, коли чекали з нетерпінням продажу свіжих смаколиків.

Любов Григорівна була справжнім янголом, дарувала і поширювала навколо себе ДОБРОТУ, позитивні емоції і почуття.

Нехай Бог дарує сил та наснаги пережити втрату частинки душі. Вічна пам'ять Вашій мамі.

Бабуся Люба для мене − людина з великим люблячим серцем і доброю душею!
Уперше я зустрілася і познайомилася з Любов'ю Григорівною на дитячому майданчику в нашій Ялті, де я гуляла зі своїми молодшими синами, а вона була зі своїм улюбленим онуком Макарієм. Ми спілкувалися, і мені було так приємно і тепло на душі, наче я знала її все своє життя! ❤️ Ось так, з Першої розмови я відчувала любов і доброту, яку бабуся Люба дарувала оточуючим. Завжди і скрізь вона була немов Ангел-охоронець для свого онука...
Любов, радість, турбота, щира увага, підтримка, співчуття, милосердя, мудрість ... − у серці та душі бабусі Люби.
Любов…
Світла пам'ять! Царство Небесне!

Пам'ятаю, як ваша мама працювала з вашим батьком у центрі села у промисловому магазині. З повагою ставилась до своєї роботи. Потім працювала у шкільному буфеті... А найголовніше − те, що народила трьох дітей, а це велика праця: народити, виховати та вивчити, щоб були добрими людьми. Це треба пройти усю свою школу життя. І бути сильною духом жінкою, а ще мати терпіння не лише у побуті, а й у сімейному колі. Царство небесне вашій мамі.

Ваша мама запам'яталася, як акуратна у всьому людина: квіти в будинку в Різдвянці, біля будинку, дуже чуйна і добродушна жінка. Дуже любила свою родину, дітей, онуків. Коли за них говорила − світилися очі від щастя і гордості за вас усіх.
Знаючи велику частину вашої родини, можу сказати, що ви всі її дуже любили і всі внутрішнім світлом схожі на неї.

Дуже доброї душі людина! Ще б жити і жити!.. Завжди посміхнеться, спитає: "Як справи?". Завжди підтримає і пораду дасть.
Я завжди забігала, коли була у м. Ялті. Поговориш із б. Любою − і тепло на душі!..
Царство небесне!

Любов Григорівну пам'ятаю як порядну, чемну, симпатичну жіночку. Завжди охайна, гарно вбрана, продавчиня "шляхового" магазину та шкільного буфету. Яке ж смачне морозиво вона продавала...😋
Добра, усміхнена, здавалось, не старіюча...

Царство небесне Вашій мамі. Хай земля їй буде пухом 😞.

Я пам'ятаю її як доброзичливу, щиру, працьовиту людину, яка завжди готова допомогти всім і кожному. У мене залишились лише приємні, теплі спогади про твою люблячу і ніжну матусю.

Царство їй небесне, а твоїм рідним щасливої долі.

Є ж люди на Землі, від яких віє добротою та чуйністю - і саме такою була Любов Григорівна! З нею завжди було приємно поговорити, і для цього навіть не треба було шукати якихось тем. Достатньо було просто побачити, як усміхається при зустрічі Любов Григорівна, і ми самі починали розмірковувати про погоду та новини, про дітей та просто про життя.
Згадуючи всі чудові моменти з нею, хочеться зробити окремий розділ у альбомі моєї пам'яті, адже дивлячись у ті великодушні очі, було важко відірватися від наших душевних, побутових міркувань із нею.
Вона була добра жінка, з великим серцем і чистою душею, яка завжди вислухає, допоможе, порадить чи переконає!
А її тонкі риси обличчя, добрі очі і хустка, яку вона завжди носила, робили її незабутньою жінкою!

Люба Григорівна була доброю людиною.
З нею я могла спілкуватись годинами: говорили на різні теми, не відчуваючи різниці у віці.