Це будуть спогади дівчинки 13−15 років. Для мене тоді тьотя Люба − продавчиня в магазині. Це я зараз можу додати, що за прилавком стоїть жінка, завжди в ідеально білому халаті, привітна, уважна, добра, але очі такі сумні і виснажений вираз обличчя...
Мене мама регулярно посилала до крамниці купити хліба. Зайдеш, привітаєшся, навіть коли черга, тьотя Люба завжди запитає, як справи, чи все гаразд в школі, запитає, посміхнеться і очі на хвильку стануть, по-материнському, теплі... а коло неї з-під прилавку, блищали допитливі очки її маленької, ну, може, рочків п'яти, доньки Світланки...
Бачились ми з нею лише в магазині: інколи вона була веселою, а інколи її очі були червоними, може втомленими, а може заплаканими... Для дівчинки-підлітка тоді було не просто розібратися в таких питаннях... Але я тоді вже добре розуміла, що жінкам дуже тяжко жити в селі, тримати в порядку оселю, вести господарство, виховувати трьох, а у тьоті Люби було троє діток, 2 хлопчики і дівчинка... Уся робота завжди лягала на плечі жінок, а ще треба було працювати чи то в колгоспі, чи в магазині, так, як працювала тьотя Люба. Я ці спогади пронесла через все своє життя і вони завжди теплі...
Вона вже пішла... Царства їй Небесного, але доти, доки пам'ять про неї жива, то і вона живе. Пам'ятайте про свою маму, бабусю − і вона житиме в ваших серцях і буде вашим Янголом-охоронцем.